Я сумую за тобою...Чи ,можливо, зовсім і не сумую? Але що це, що за почуття розривається в середині мого недосконалого тіла? Чому моє серце так і досі не знайшло того довгожданого   спокою ,тієї блаженної тиші і заспокійливого тепла ? Я сумую за тобою...Але за ким тобою? Хто ти, за ким моє серце так рветься ,розривається? Спогад, мить чи образ мого ідеалу? Чи просто я по своїй слабкості завжди тікаю у той час, коли я була найвпевнішою у собі, хоча   і не розуміла тоді ще цього надзвичайно вагомого факту...факту...хех...який за своєю вагомістю міг би змінити моє теперішнє життя. Дати мені життя в цьому теперішньому. Обідно . Боляче! І так нестерпно   існувати з думкою про те, що виною твого   становища є не безвихідь, на яку   ми так часто опираємось, а страх, невпевненість, слабкість .В очікуванні руки допомоги   перед тобою безслідно проймануло твоє майбутнє. Ти не встиг зачепитись за нього .Зупинити його і в ногу з ним піти далі. Ти втратив свій квиток на потяг у першокласне життя , і тепер разом із всім буденним брудом ,сумнівами і глибоким відчаєм ,ти трясешся у загальному вагоні ,маршрут якого так і не був дописаний...І ось, ти стоїш ,носом втуплений в таку собі суттєво-несуттєву штучку, яка зветься СТОП –КРАН. Зірвати її так страшно, адже ти досих пір не взнав ціну штрафу ,яку тобі неодмінно прийдеться оплатити…І ти їдеш ...їдеш далі...сповнений сумнівами і невпевненістю...і ще більшим, шалено-неймовірним бажанням все-таки зробити задумане..і уявляєш як ти різко смикаєш за ручку і цей загальний набридший вагон стогне від радості, розуміючи ,що ще мить- і він зупиниться...Відпочине...Виплюне всю цю бридоту, яку так довго віз,незнаючи куди...І ти разом з всією нечистю ніби неохоче потянешся в тамбур...Провідник ще з більшою відразою відкриватиме двері вагону...нагло скине східці...і жовтогаряче сонце засліпить твої стомлені від темноти очі...І саме в цей момент ти впевнюєш себе ,що от   ти приїхав..Що це саме твоя зупинка...Що тобі просто долею судилось вийти тут...Раптом згадуєш, про те,що потрібно сплатити штраф. Запихаєш свою руку в нещасний гаманець і тут тебе кидає в холод... ти різко просипаєшся ...Загальний вагон , здається ,ще більше переповнений смородом сумнівів...і ти з глибоким відчаєм визнаєш ,що закимарив , втуплений носом в Стоп-кран...          Чиясь рука нагло торкається твого плеча...різко тебе відсуває..тянеться до твоєї рятівної ручки...І ось, тебе знов випередили...