Про нас, і про все

Объявление

Люди!!! АУ!!!!

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Про нас, і про все » Про нас » Створіннячко


Створіннячко

Сообщений 1 страница 20 из 105

1

...............Стільки всіляких думок охоплюють мене.......Я відчуваю надзвичайну самотність і всезагальну незрозумілість......Недарма мені дали ім'я Аліна - чужа,не така як всі......Так і є . Багато хто захоче це оспорити, довести,що це не так . Що я ,любі, сама звичайна людина в цьому громадному світі, яка нічим не відмітиться з- поміж інших таких же незрозумілих як і я! І я не буду це заперечувати ,не буду нікому нічого доводити, не буду нікому про це наголошувати , тому що з кожним разом буду впевнюватись в тому , що я по-справжньому чужа цьому світові або ВІН чужий мені.....
Зара я знахожусь в маленькому епіцентрі ворожості!!!!
Я шукаю захисту,але ніде не знахожу.
Я шукаю притулку,але ніхто не може надати його мені .
Я намагаюсь сховатись за маскою сильної , незворушної дівчини, але всерівно усвідомлюю, що маску рано чи пізно прийдеться зняти!
Що прийдеться показати світу себе такою,якою я є!!!
Ти спитаєш мене в чому тоді проблема ?
А проблема все-таки є....
Є люди ЯКІ в мене вірять і вірять мені.
Для яких я є опорою і джерелом їхніх сил .
І саме для них я мушу бути сильною і незворушною!!!!
Саме для них я мушу носити маску....
Адже я так прагну їм допомогти !!!!!!!!
Прагну показати . що світ не такий вже страшний , що насправді ВІН - прекрасний і люди ,які живуть в ньому - це те, що надає йому оригінальності і неповторності...
Але чомусь вони самі створюють ту ворожнечісь , самі придумують страхи і комплекси , самі заливають цю землю сірими тонами і наповнюють болем і криками загубших душ......
І це мене гнітить....
Я відчуваю , що теж стаю сірою і змішуюсь із цим повсякденним брудом.... і це забирає у мене мої сили......
Я намагаюсь втекти від цього, але тікати нікуди.....
Залишається лиш боротись.......
І я буду боротись !!!!!!!!!!!! І не раз тектимуть сльози з моїх очей , і не раз я буду розбиватись об сірий ,брудний асвальт , не раз хотітиму відкрити свій білий прапор , не раз хотітиму втекти і заховатись , але КОЖНОГО разу я буду брати себе в руки і продовжувати свою боротьбу !!!!!!!!
Мені ж бо дали ім'я АЛІНА.

0

2

Я  бачила
Нетипових людей
За нетипових обставин.
Тільки б не стати
Типовою
У нетиповому світі.

0

3

ну чтож........рад выдеть ....и немножко узнать о тебе!..........:) и всетки меланхолия точно не рулит!.....(таково мое мнение!) но всетки........какой ты есть такой и буду воспринимать!

0

4

Феникс написал(а):

ну чтож........рад выдеть ....и немножко узнать о тебе!.......... и всетки меланхолия точно не рулит!.....(таково мое мнение!) но всетки........какой ты есть такой и буду воспринимать!



Мене це тішить...

0

5

Хочеш,я подарую тобі світлі сни,хочеш, я стану твоїм ангелом і візьму тебе,підніму тебе поміж хмарами ,над землею,ти відчуєш солодку втіху,мої поцілунки,для тебе дарунки,не дадуть спокою,твій розум заплутається у павутині насолоди і там загубиться, але я твій ангел,подарую тобі крила спасіння-віднесуть тебе назад на землю, і згадаєш мене,мої бажання- і втратиш спокій на віки...

0

6

Створіннячко написал(а):

Мене це тішить...

ет хорошо.........люблю радовать!....

0

7

:D

0

8

Так швидко пролетів час.Ще донедавна я була маленьким пуцьвіріньком,безтурботним дитиньчям,що переймалось глобальними проблемами людства і шукало відповіді на ті запитання, на які в жодну епоху нашого існування ніхто не міг дати відповідь.Таким дитиньчям я і залишилась дотепер.Хоча давно минули мої шкільні літа..а тепер вже і ліцейні.З кінцем цього літа я ввійду в новий етап свого життя, в якому вже не буде місця ні для чого звичного моєму серцю...Все,що пов'язане з моїм дитинством прийдеться залишити ту:дорогі для мене місця,які наскрізь протяті спогадами,почуттями,надіями і мріями.Люди,до яких я прив'язалась і які прив'язані до мене.Багато всього, але про то дуже важко писати...Я ще до кінця не можу усвідомити знащущість усіх тих подій, що недавно відбулись зі мною і відбуваються до тепер.Я переповнена грандіозно-натхненними почуттями,які,на жаль, не маю змоги реалізувати...Які приречені на жахливе,болісне вмирання...Можливо,занадто жорстоке порівняння, але як на мене, це майже то саме,що зробити аборт.Чому все саме так?А тому ,що так склались життєві обставини...На які я ніяк не змогла повпливати.Я намагалась втримати своє щастя, але ,не знаю чи на жаль чи на добро.доля не дала мені такої можливості.Мабуть,вона приготувала мені щось набагато оригінальніше ніж я.Але, обідно коли в тебе відбирають право на помилку,розчарування,право на вибір.Тому єдине,що я зара взмозі зробити, це просто побажати,щоб Ви завжди були вільні в своєму виборі.

0

9

Створіннячко написал(а):

Так швидко пролетів час.Ще донедавна я була маленьким пуцьвіріньком,безтурботним дитиньчям,що переймалось глобальними проблемами людства і шукало відповіді на ті запитання, на які в жодну епоху нашого існування ніхто не міг дати відповідь.Таким дитиньчям я і залишилась дотепер.Хоча давно минули мої шкільні літа..а тепер вже і ліцейні.З кінцем цього літа я ввійду в новий етап свого життя, в якому вже не буде місця ні для чого звичного моєму серцю...Все,що пов'язане з моїм дитинством прийдеться залишити ту:дорогі для мене місця,які наскрізь протяті спогадами,почуттями,надіями і мріями.Люди,до яких я прив'язалась і які прив'язані до мене.Багато всього, але про то дуже важко писати...Я ще до кінця не можу усвідомити знащущість усіх тих подій, що недавно відбулись зі мною і відбуваються до тепер.Я переповнена грандіозно-натхненними почуттями,які,на жаль, не маю змоги реалізувати...Які приречені на жахливе,болісне вмирання...Можливо,занадто жорстоке порівняння, але як на мене, це майже то саме,що зробити аборт.Чому все саме так?А тому ,що так склались життєві обставини...На які я ніяк не змогла повпливати.Я намагалась втримати своє щастя, але ,не знаю чи на жаль чи на добро.доля не дала мені такої можливості.Мабуть,вона приготувала мені щось набагато оригінальніше ніж я.Але, обідно коли в тебе відбирають право на помилку,розчарування,право на вибір.Тому єдине,що я зара взмозі зробити, це просто побажати,щоб Ви завжди були вільні в своєму виборі.

практически аналогично......только с особенностью того...что я не только пожелаю но и посатараюсь.......помочь.........тоисть зделатть так чтоб их выбор был только ихним.....и проследить за тем чтоб никто не попытался у них отобрать ето дарование жизни!

0

10

Феникс написал(а):

практически аналогично......только с особенностью того...что я не только пожелаю но и посатараюсь.......помочь.........тоисть зделатть так чтоб их выбор был только ихним.....и проследить за тем чтоб никто не попытался у них отобрать ето дарование жизни!
Подпись автора

Прекрасна риса )))

0

11

Створіннячко написал(а):

Прекрасна риса )))

да возможно для когото ет именно так!

0

12

Останнім часом так не спокійно на душі і так важко...Нестерпна біль у грудях...І цілковите не зрозуміння...Найгірше,шо чим далі,то тим більше я відчуваю страх...Ніколи не думала,що я колись так буду боятись невідомості.

0

13

мы всегда бомся неивестного......но етот страх как и другие можно перебороть.....или же перенаправить..........кудато в даль!........поверь я тебя очень даже понимаю......у самого когдато было так!

0

14

У сталость тело пронизала,
И нету больше сил.
Тебе я так и не сказала...
Ты так и не спросил...

Мерцали в небе звёзды ярко,
Промчались «наши» дни.
Увы, закончились, а жалко...
Мне нравились они...

Исчезнут позже мысли эти,
Но это лишь потом.
Сейчас же боль во мне ответит
Стихами в целый том.

Растает ночь, наступит утро.
Но боль не пропадёт.
Она научит жизни мудрой,
От много спасёт.

Амур – шутник, играть с сердцами
Лишь развлечение для него.
А нам страдать... мы знаем сами,
Что надо нам лишь одного.

Юнона, сжалься! Умоляю!
Так долго жить я не смогу!
И днём и ночью вспоминаю,
И сутки от себя бегу...

0

15

(щось подібне відчуваю і я...але знаю,що ...)
                                               
   Я СКУЧАЮ ПО ТЕБЕ...

Какое странное слово "ску-ча-ю"... Я скучаю по тебе... я скучаю без тебя... Без тебя - значит, если тебя нет рядом - мне одиноко и холодно. По тебе - значит, нужен твой живой голос, твой смех и улыбка, прикосновение рук и губ... Твое тепло рядом... живое... и стук сердца, отчетливо слышный, когда прижимаешься к твоей груди и становится спокойно и безопасно.
  А может не так? Совсем не так... Может я вовсе не скучаю. Может я все это придумала. Откуда мне знать, что я именно скучаю? Откуда мне знать, как выглядит это вот скучаю... "Ску-ча-ю"... Или... или знаю?
  Скучаю... по слогам, как по нотам... ску-ча-ю... занывшим сердцем при звуках имени... дрожью пальцев при звуках голоса... странным и спокойным счастьем, потому что знаю - ты есть. Пусть далеко, но есть...
  Я скучаю по тебе...
  По тебе... Сердце застывает и рушится куда-то вниз. Так странно. Разве так бывает, чтобы все на свете теряло смысл и значение, если тебя нет рядом? Оказывается, бывает...
  Как там? "Я скучаю по тебе... вот ведь как бывает..." Бывает... Скучаю...
  Прислоняюсь лбом к окну и пытаюсь осознать - как это? Как это непонятно и неясно... Представляю, как ты вернешься, как брошусь на шею, как уткнусь носом в плечо... Я скучала... Скажу ли, промолчу... Но ты же поймешь...
  Ску-ча-ю... это дождь шепчет барабанной дробью по стеклу...
  Ску-ча-ю... чьи-то шаги звонко процокали по асфальту...
  Ску-ча-ю... это шепчу... На стекле остается мое дыхание... И слова никуда не улетают, они оседают на стекле...
  Скучаю... по тебе... Возвращайся... поскорей... ну, пожалуйста...

(Екатерина Кириллова...)

0

16

Моя сущность.
   
  Мне очень сложно. Я не поэт, но я пишу. Мне очень сложно, я не певец, но я пою. Я не художник, однако я рисую целую вечность...
  Такова сущность моя. Во мне много всего, но я не успеваю за мыслями своими, идеями бунтовскими и действиями порой роковыми.
  Мне очень сложно. Хочу кричать, но голос пропал. Мне очень сложно лететь, когда нет крыльев. Я не ныряю слишком глубоко в свои чувства, потому что боюсь, что захлебнусь...
  Такова сущность моя. Я чего-то очень хочу, но никогда не сделаю, потому что не смогу. Я мечтаю. Мои грёзы, моя любовь - всё одно и тоже.
  Когда-то наступит какой-то день, когда кто-то подойдёт и может, пропоёт слова: "Я люблю тебя".

(Зеркалова Лия)

0

17

Ех...Так швидко пролітає час...Лиш недавно почалось веселе безжурне літо, а вже скоро прийде холодна сумна осінь...А разом з нею - новий етап мого життя...Рівно 26 серпня о 18.15 з 3 колії відправиться поїзд ,який вирве мене із стін нашого рідного міста...і хто-зна куди занесе... Я ніколи не була проти перемін, а навпаки- вони мені подобались...Завжди змінювала все навколо себе і намагалась змінитись сама...Хотіла спробувати якомога більше життя...А зараз ,таке відчуття,ніби я стою над прірвою в якусь безодню...І знаю,що ще чуть-чуть і я стрибну.Але стрибати чомусь більше не хочеться...Не хочеться втрачати рідні мені душі...Бо і так за своє маленьке життя чимало вже втратила...Не хочеться прощатись із Фраником,хоч воно і не таке перспективне і на перший погляд сіре місто,але сповнене бурхливими мріями,емоціями,душами .Одним словом- життям...

0

18

Якби тільки можна було повернути час назад - я б все зробила не так...

0

19

Якись сьоні жахливий день...Так сумно  і нестерпно на душі...Хочеться взяти і завити...Якшо я раніше хоть чуть-чуть була в чомусь впевнена,то зара моє життя цілковита несподіванка і неприємність...Кожного дня все міняється і не в кращу сторону...Як мене це гнітить...

0

20

Недавно мене вразила одна новина..Раніше я точно знала коли їхатиму в той проклятий Київ...а тепер не знаю...І взагалі чи хоть хтось з моїх зможе поїхати зі мною..Відчуваю себе як непотріб...Крім мене самої я більше нікому не потрібна...

0


Вы здесь » Про нас, і про все » Про нас » Створіннячко