Ето были его слова котороми он смог описать, а может оправдатьса за неудачный суицыд.

Любовь ето вечность котороя не имеет смисла, конца  и начала!
Она существут в не времени, вне зоны нашых пониманий
А иногда мне просто кажетса... что ето механизм...
Зборка которого происходит гдето в глубине нашего подсознания
ЕЕ ту самою любовь...Мы не можем назвать именем,
того человека к которму у нас родились чуства!
Зато я знаю точно, что можна посвятить, или направить, точнее просто полюбить.
Я так и зделал, теперь могу уверенно сказать...
Моя любовь, точнее помесь чуств, емоцый и желаний!
принадлежыт прекрасной девушке по имени Альбина

Ее я называю нежно МОЙ СОЛНЕЧНЫЙ КОТЕНОК!

А теперь дорогие посетители........мне нужна ваша помощь.......а именно ваша обективная оценка!
Уничтожыл.........все те что мен было так дорого.....странно!
Все что любил........я извратил....
Совершенно не думая.......
О том что боль вернетса.....
Я мстил.....но зря.....поскольку месть не дает облегчения...!
Какойто....странный сон........мой мир разрушын...
Осколки ранили серце.......посколтьку.......я и есать последний кусочек.....былого величия!,....
Больно смотреть............на что....осталось после меня.....Проснулся......но не тут то было......поскольку......сон...оказался явью..
Странное чуство опять вернулось ко мне...
Я потерялся? Да........перестал различать реольность от странного сна..........
И выхода нет......а может?.....
Да вот он....под носом...........
Больно опять.........Опять кровавый закат.......
где месяца нет.....и лунный свет не отливает на осфальте мою тень...........опять боль....опять сон........Все ето слишком странно.......ето были его мысли.......которые и привратили.....его....в человека......перед которым трепетали.....которого уважали.....а может и боялись......но те кто невинен....ему поклонялись.....Стальная воля, глубокий взгляд, повадки зверя---в бою, и человека.....в общении..........но он всегда будет помнить.......кто он...........и какова его суьба!.......................................................

І врятувавши її я тихенько стояв і спостерігав за тим для кого я це зробив … вони були разом… щасливі… радісні… обнімались і цілувались я нічого іншого і не сподівався. Компютеризований ультрастійкий шолм звисав в лівій руці а плезмено лезерна шестиствольна гармата в правій… я знав шо таку як вона що стояла там мені більше ніколи не найти… ніколи… тіні дерев легенько колихались від найменшого подиху вітру. Світ змінився за цей час війни… він став інакший, сповнений зла ненавситі і вбивства і навіть серед цього в цьому лісі цвіла безсмертна любов… така далека, така справжня, така… прекрасна… скільки ЇХ лягло від моєї руки? Скільки НАС забрала з собою війна? Міліони… міліарди… а скільки НАС заслуговувало щоб жити? Скільки НАС можна було б віддати заради цих двох що стояли тут?... багато… я віддав би все що я мав заради цього… а крім життя я нічого і не мав… шанси були надто нерівними, нещодавне поповнення з Альдераана ЇХ сил змусило НАС відступити і тікати… МИ немогли нічого зробити ми просто падали один за одним в страшних муках вмираючи від ран… я посміхнувся побачивши що хоть хтось не думає про те шо чекає нас завтра… що хоть хтось не боїться нічого, і не страшна їм смерть бо вони завжди будуть разом і разом вмруть але будуть любити…
В голові зріла божевільна ідея… сльоза скотилась по шоці і біль що так давно мучив і пік з самого нутра знов дався взнаки… я знв що треба зробити… я посміхнувся… надів шолом і запустив джет-пак… розвернувся ще раз до неї і нарешті зміг сказав це… «Прощавай, на цей раз я більше ніколи не вернусь. Забудь мене і більше ніколи не згадуй» і стартуючи з місця на четвертому маху і не встиг почути що скаже вона… Во імя двох… Во імя Бога… Во імя світла… ВО ІМЯ СИЛИ !!!
Чого я сподівався направляючись в їхнє диявольське кодло? Один єдиний шанс… один постріл… один вибух…
Я один і тьма виродків які нещадно по мені палили з землі. Нано технологія костюма і шолома захищала мене та я відчував як він починав нагріватись. З навушника чулось:
- Генерал!............
Та я мовчав… єдина ціль… прощавай серж…. Прощавай… і вимкнув передатчик…
Тьма ставала все ближче а їх все більше. Я знав шо Альдераан скоро впаде і ніхто навіть не буде сподіватись цього.На самий кінець я встиг зробити їм сюрприз. А щоб вижити, щоб такі як вони, шо стояли далеко в безпечному лісі і насолоджувались коханням і могли продовжити наш рід ця тьма в нашій домівці мала впасти назавжди…
Пройшло ще кілька секунд і вже будучи  в самому центрі цієї ненавитсі і тьми і відчуваючи нестерпинй біль і падаючи з посмішкою на губах я встиг ввести код і натиснути ту маленьку кнопочку що вела в нікуди… Мертва диявольська тишина… ні подиху ні шуму завмерло на мить все і навіть час… і… бум!!! Плазменний термовибух. Мабуть яка класна була картина… але я цього вже не бачив… відчував тепло, відчував світло і любов…
Хай заради мого життя живуть інші… і буде Сила з нами і буде світло. Великий допоміг мені і я встиг… і хай мене просто забудуть і живуть в імя кохання… я забагато зла приніс в наш дім. І хай на тому з кого все почалось все і закінчиться. Хай не забудуть цю війну і те що вона з собою принесла… я знаю… в століттях тьми ми забули що таке любов, в століттях ненависті і зла ми забули як це робити… Я вірю… ми зможем…
Все проходить… все міняється… і навіть це………..

Ну что я могу сказать, хотели критику...  ане получите.. Надо прочитать продолжение!

ех треба свої старі твори з поличок витягнут иі стряхнути з них пилюку...а то залижались...

народ так тримати...супер...

Критика будет!!! И не одна, а много!!! и внесения могут быть и предложения!!! Но там слишком мало матерьял....

Казалсь бы обычный осенней вечер, ето был конец декабря!...............камк всегда, компания собиралась около централного скверика.............казалось бы всьо как всегда... Здесь не хватало только арня по имени Виталий......................которого все любили! Прошел исче час но он так и не появился.....странное чуство охватило всю комапанию, хоть виталик и часто пропадал,  так на пару дней пез придупредения, народ понимал что в етот раз всьо совершенно по другому! девченки начали поднимать кипиш, а парни хоть и не показывали ВОЛНЕНИЕ, но все же им действительно было не по себе! Единственный кто мог понять чот с ним творитьса ето был Юрий.....он понимал что ето начало новой истории, истории того самого виталика человека который смог изменить мировозрения окружающих его людей, который жил как волк-одиночка, как изгой но при етом всегда оставался душой кампании, и тем кто никогда не бросал друзей!

*********************
Четверг!
Как обично юрий проснулся и пошел в ванну,
этот день отличалсыя от придыдущих.........
-- странное спокойствие на душе, и благодоря которому текут, безостоновочно сльози!
саказл про себя принимая душ!
После душа, у него как ритуал шло по плану звонить на мобильный, виталия, етот самый рефлекс появился с того самого момента как он пропал!
Уже месяц с той стороны телефонной трубки донгсился один и тот же голос монотонно произносил всьо ту же фразу:
--абонент не может ответить на ваш звонок перезвоните по позже, или оставьте ему свое сообщение!
но севодня он услышал новою всьо так же монотонною фразу, котороя полонила его серце страхом!
---абонент не доступен!
Юрий быстро оделся на ходу хлебнул чаек и выбежал в подезд,  подошел к почтовому ящику!.....открив его он удивился в нутри лежала бондероль, в которой были ключи и записка.
В самой записке был указан адрес: Верещагина 10, кв 59!..........и саказано последи за квартирой мне надо по делам смотатьса.........
Брий в начале ничерта не понял, но вдруг его осенило почерк виталика!......